ПЕРЕДНЄ СЛОВО

     У наш час, коли багато природних ресурсів опинилися на межі цілковитого виснаження, а втрати внаслідок антропогенних змін у навколишньому середовищі обчислюються в астрономічних сумах, особливого значення набувають питання охорони довкілля. Насущні потреби захисту природного середовища життя і праці людини настійно диктують необхідність оновлення, докорінних змін пріоритетів і формування нового екологічного мислення. Охорона навколишнього середовища, радикальне поліпшення екологічної обстановки в Україні стали для нашого суспільства першочерговими завданнями.
     Право є важливим засобом реалізації природоохоронної політики. Воно виступає як регулятор економічних відносин у потрібному для суспільства напрямі, потужний фактор, що організує і дисциплінує, високогуманна засада, яка забезпечує інтереси особи і соціальної справедливості у відповідній сфері.
     Однак право може виконувати покладені на нього функції лише в тому разі, якщо воно буде достатньою мірою досконалим. На сьогодні правове регулювання екологічних суспільних відносин відстає від потреб практики. Хоча чинне законодавство істотно оновлене, воно залишається значною мірою суперечливим та має чимало прогалин. А тому його дієвість є не надто високою. Таким чином, існує потреба вести курс на докорінне вдосконалення як правового регулювання екологічних відносин, так і загалом правової системи. Це важлива складова широкої правової реформи, яка має на меті перетворити правову систему у потужний інструмент суспільного розвитку, сприяти формуванню правової держави.
Проте таке вдосконалення неможливе саме по собі. Право має розвиватися в системі загальносвітових правових цінностей. В сьогоднішніх умовах взаємозалежного світу прогрес у вирішенні екологічних проблем на національному рівні просуває вирішення цих питань на рівні міжнародному і навпаки. Кожна держава має встановлювати свої закони, адміністративні правила і визначати політику. Водночас держави, здійснюючи ці права, повинні забезпечити, щоб їх закони, адміністративні правила і політика узгоджувалися з їх зобов’язаннями у галузі міжнародного права. Будемо сподіватися, що така гармонія не залишиться на папері, а стимулюватиме не лише формальне, а й реальне утвердження принципів охорони природних ресурсів та права людини на сприятливе для життя довкілля.
     Цілком очевидно, що необхідною передумовою вдосконалення правового регулювання екологічних відносин є його наукове обґрунтування. За останні десятиріччя вітчизняна юридична наука зробила чималий внесок у становлення теоретико-екологічних вчень. Завдяки зусиллям багатьох правознавців практично з нуля створено теорію правової охорони навколишнього середовища. Здобутки цієї науки дістали схвалення як у нашій країні, так і за кордоном.
     Уже згадані нові практичні завдання природоохоронної практики вимагають подальшого розвитку теорії екологічного права. Це необхідно ще й тому, що становлення цієї науки проходить непросто. Багато її принципових положень є гоcтродискусійними, інші ж спираються на концепції, що вже застаріли. Нині потрібні нові підходи, що відображають сучасні вимоги. Мова передовсім іде про наукове опрацювання екологічної тематики з погляду побудови правової держави та утвердження ринкових відносин, а також задоволення потреб і прав людини у сприятливому довкіллі. Монографія “Екологія перехідного періоду: право, держава, економіка” професора, члена-кореспондента Академії правових наук України, заслуженого юриста України Василя Васильовича Костицького, безперечно, є істотним внеском у цю справу.      Як слушно вважає автор, утвердження екологічної безпеки є одним з найважливіших заходів, спрямованих на подолання труднощів, що стоять перед Україною в процесі побудови демократичного суспільства та утвердження ринкових відносин. Однак останнім часом увага до екологічних проблем унаслідок економічних негараздів відійшла на другий план. Незважаючи на різке скорочення виробництва, Україна має найвищий інтегральний показник негативних навантажень на навколишнє природне середовище серед європейських держав. Економіка залишається потужним техногенним фактором, що згубно впливає на здоров’я людей. Існує багато причин такого становища. Але головна з них, на думку дослідника, криється в тому, що тривалий час наше господарство велось нераціонально. Внаслідок цього занедбана економіка і стала загрозою для самого існування людини. Така економічна система спричинила неефективне використання природних ресурсів. Вона, зокрема, не визнавала їх вартості і, таким чином, не створювала стимулів для ефективного виробництва, збереження та раціонального використання окремих природних ресурсів і навколишнього середовища загалом.
     Як наголошує Василь Костицький, сьогоднішня ситуація є дуже небезпечною, але, водночас, і закономірною, оскільки ринкові перетворення, структуризація економіки і господарських зв’язків збільшують негативні антропотехногенні навантаження на навколишнє природне середовище на початковому етапі їх проведення. Досліджуючи це різке загострення екологічних проблем в Україні, автор аналізує різні групи чинників, що спричинили його: політичні, соціально-економічні, організаційні, техніко-технологічні тощо.
     Василь Васильович Костицький детально зупиняється на внутрішніх чинниках екологічних проблем. До них він насамперед слушно відносить нераціональне природокористування, надмірне забруднення навколишнього природного середовища, особливо вод, земель та атмосферного повітря. Розглядаючи зовнішні чинники, автор доходить висновку, що сучасні екологічні проблеми мають не просто загальнодержавний, а глобальний характер. А тому вирішення екологічних проблем стає дедалі актуальнішим у міжнародних відносинах, економічному та науково-технічному співробітництві. Отже, як неодноразово стверджує дослідник, Україна повинна рухатися шляхом гармонізації національного природоохоронного законодавства, вимог і стандартів екологічної безпеки господарської діяльності із західноєвропейськими нормами та адаптації до європейського екологічного простору. Практично це означає, що екологічний стан навколишнього середовища, рівень і характер природокористування та природоохоронних заходів, еколого-безпечність технологій мають повною мірою узгоджуватися із світовими стандартами. Тому автор цілком логічно робить наголос на необхідності подальшого розроблення та впровадження гармонізованої політики та міжнародних природоохоронних програм і проектів державними інституціями, неурядовими організаціями, виробничими структурами та представниками приватного бізнесу.
     Зважаючи на гостроту екологічних проблем, усі заходи, спрямовані на їх вирішення, В.В. Костицький правомірно пропонує вважати національними пріоритетами. Тобто, здійснюючи ринкові соціально-економічні перетворення в країні, треба обов’язково брати до уваги вимоги екологічної безпеки та створювати реальні передумови для переведення національної економіки на модель сталого й екологобезпечного функціонування. Провідну роль у здійсненні цих заходів дослідник відводить національному екологічному законодавству, яке він у своїй праці детально аналізує.
     Автор книги у своїй різнобічній діяльності не обмежився базовою юридичною освітою, здобутою у Львівському державному університеті. Він поєднав свою роботу у Львівському облвиконкомі з навчанням на економічному факультеті Львівського лісотехнічного інституту. В.В. Костицький є автором понад ста шістдесяти наукових праць, що розкривають широке коло питань правового регулювання у різних галузях охорони довкілля. Особливої уваги заслуговує також його діяльність на законодавчій ниві. Народний депутат України трьох скликань, Василь Костицький брав безпосередню участь у створенні і ухваленні Конституції України та багатьох законів, у тому числі “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про судовий устрій”, “Про статус гірських населених пунктів в Україні”, “Про охорону тваринного світу”, “Про природно-заповідний фонд”, “Про охорону атмосферного повітря”, Лісового кодексу України та ін.
     Третє видання цієї ґрунтовної наукової праці В.Костицького “Екологія перехідного періоду: право, держава, економіка” є істотним внеском як у розвиток теоретичної бази екологічних наук, так і теорії екологічного права і методології економіко-правового механізму охорони довкілля. Вона сприятиме зміцненню правових основ охорони навколишнього природного середовища та вирішенню багатьох практичних проблем у цій сфері.


Юрій Шемшученко,

доктор юридичних наук, професор,

академік НАН України,

директор Інституту держави і права

ім. В.М. Корецького НАН України